За старою схемою його було розміщено на інтернет-сторінці з мінімальним рівнем довіри, яка не має жодної інформації про склад чи адресу редакції, статус реєстрації і власника ресурсу. Окрім того, автором розміщеної інформації є, ймовірно, вигадана блогерка, оскільки інших публікацій під її ім’ям на цьому ресурсі, та й у мережі взагалі, просто немає.

У таких випадках нам не раз доводилося звертатися до суду, щоб встановити справедливість та покарати наклепників, але усі «чесні та експертні» автори були лише вигадкою, а значить подати позов – неможливо. Ми це вже проходили не раз.

Не дивлячись на те, що невідповідність реальним обставинам наведеної в цьому матеріалі інформації була встановлена відповідними судовими рішеннями, замовників фейку це не спинило. Уже навіть через це наведені в тексті тези виглядають безґрунтовними, базуючись лише на словах горезвісних усім у Лідіївці Луценко С.М., його родичів, зокрема і його дочки Комарчук А.С., які вкотре з корисною метою вводять в оману громадськість, шукаючи легкого заробітку. Такий їхній бізнес.

Починаючи з 2005 року проти Луценка С.М. було винесено близько 10 судових рішень про протиправність дій стосовно компанії та її керівництва. В різних ситуаціях вони вимагали у компанії від 150 тисяч до 250 тисяч євро, підбурювали людей, возили «гастролерів» та журналістів, займалися підкиданням отруйних порошків, коли це було модно. Через такі факти ними займалася Служба безпеки України. Всі ці матеріали вже десятки разів були предметом розгляду в судах різних рівнів і знаходяться в судових справах.

Показовим є й те, що жодного разу Луценко С.М. навіть не спробував довести свою правоту у судах, не проявив своє непогодження з прийнятими стосовно нього судовими рішеннями та не оскаржив їх у встановленому порядку. А, отже, він цілком погодився із висновками суду вже першої інстанції. Замовні гроші від ляльководів отримав, цілей досягнув, роботу виконав.

Не дивно що ця замовна публікація вийшла в той час, коли Комарчук А.С. викликали до суду щодо позову підприємства за розповсюдження в черговий раз наклепу, бруду і недостовірної інформації. Щоб захистити свою честь і гідність, компанія була вимушена вкотре звернутися до суду.

Для таких персон, як Луценко С.М. і Комарчук А.С., для інших членів їх родини особисті інтереси важливіші за інтереси села і громади. А чи є мотивація інвестувати, коли тебе навмисне вплутують у вигадані брудні історії та скандали? Вони все зробили для того, щоб була припинена інвестиційна діяльність у Лідіївці, де планувалось будувати і школу, і дитячий садок, і ФАП, і аптеку, й інші важливі для села об’єкти інфраструктури. Завдяки цим людям село лишилося реальних інвестицій.

Щодо спекуляцій навколо питання права користування чи володіння землею – це одна і та ж вигадка, яка спростована в судах.

Ніякої землі сільськогосподарського призначення, яка раніше належала колгоспу «Лідіївський», у власності нашої компанії не було, немає і не планується бути!

Говорячи про Лідіївку, вкотре нагадуємо факти, що на початок 1996 року колективне підприємство колгосп «Лідіївський» було банкрутом. Господарство знаходилось у жахливому стані: ферма була без вікон, корови примерзали до підлоги, тік і мехдвір були розвалені буревіями. І усім цим подіям є свідки.

Саме тому рішенням загальних зборів членів колективного підприємства колгоспу «Лідіївський», згідно оформленого протоколу №4 від 29.04.1996, було вирішено погодити передачу у власність ССГП «НІБУЛОН» основних засобів виробництва колективного господарства «Лідіївський» для організації філії з метою виробництва сільськогосподарської продукції і насіння. Землю у селян ніхто не забирав, вона залишилася у державній власності. ТОВ СП «НІБУЛОН» ніколи не набувало права власності на зазначені земельні ділянки, а лише користувалося ними на законних підставах.

Більше того, в компанії було прийнято безпрецедентне рішення – сплачувати орендну плату за землю до місцевого і державного бюджетів і такий же розмір орендної плати у вигляді соціальних виплат сплачувати тим, хто працював у колгоспі. Тобто ця виплата була і залишається подвійною всі ці роки. Ми також ввели практику переходу соціальних виплат у спадок. Тому жителі села знаходяться в однакових умовах з іншими, тими, хто безпосередньо має свою землю.

«НІБУЛОН» забезпечує левову частку фінансового забезпечення утримання і школи, і водопроводу, і інших соціальних об’єктів громади. Окрім того, компанія є найбільшим платником податків у Доманівському районі.

Кому, як не Луценко С.М. і Комарчук А.С., все це відомо безпосередньо? І втім, особисті інтереси завжди превалюють у житті таких людей. Це метод заробітку навіть не дивлячись на те, що подібним провокаціям з їх сторони є чимало свідків.

Стосовно інтернет-сторінки, на якій було опубліковано цей замовний матеріал, пропонуємо її власникам відкрито і публічно повідомити свої координати, як це і належить робити представникам реальних засобів масової інформації. Повідомте публічно або на нашу електронну пошту (mail1@nibulon.com.ua) дані ресурсу, і ми зустрінемося з вами в суді за розміщення недостовірної і неперевіреної інформації. Через це ми також уже проходили.

Неправдива інформація часто виявляється привабливою та хайповою, адже там псевдожурналісти і вигадані блогери можуть реалізувати усю свою фантазію. На жаль, такі випади роблять заручниками чесні компанії, які, відповідаючи перед українським народом, кожного разу мають реагувати на кожну абсурдну витівку і відверту нісенітницю.

«НІБУЛОН» закликає всі засоби масової інформації дотримуватись основних принципів журналістики та не поширювати неперевірені, відверто замовні матеріали стосовно нашої компанії. Справжня журналістика покликана чесно та неупереджено боротися за правду, і ми поважаємо таких професіоналів.

Отож для тих, хто хоче дійсно знайти правду і познайомитися із фактами, наводимо перелік судових справ із відповідними судовими рішеннями:

• Рішення Доманівського райсуду від 08.06.2005 у справі №2-397 – сканкопія.
• Рішення Доманівського райсуду від 18.05.2005 – сканкопія.
• Мирова угода від 04.05.2006 та ухвала Доманівського райсуду від 31.05.2006 у справі 2-145-06 р. – сканкопії.
• Протокол і постанова у справі про АП від 20.07.2006 – сканкопії.

• Постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від 09.09.2010 у справі №2а-5706/10/1470: https://reyestr.court.gov.ua/Review/11990453.

• Рішення Доманівського райсуду від 05.10.2011 та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 14.12.2011 у справі №2-135/2011 (22ц3173/11): https://reyestr.court.gov.ua/Review/19649364, https://reyestr.court.gov.ua/Review/21182526.

• Постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.11.2012 у справі №2а-6105/12/1470: https://reyestr.court.gov.ua/Review/27642393.

• Заочне рішення Доманівського районного суду від 29.05.2013 у справі №1409/1677/12: https://reyestr.court.gov.ua/Review/31503304.

• Заочне рішення Доманівського районного суду від 08.09.2015 у справі №475/1485/14-ц: https://reyestr.court.gov.ua/Review/50268600.